§2. Наддніпрянська Україна у складі Російської імперії

характеризувати адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ українських земель у складі Російської імперії; пояснювати, яким було національне та соціальне становище населення Наддніпрянщини; визначати особливості політики російського уряду щодо населення українських земель.

1. Назвіть історико-етнографічні регіони українських земель у другій половині XVIII ст. 2. Як і коли російський уряд ліквідував Гетьманщину та Запорозьку Січ? 3. Унаслідок яких подій до складу Російської імперії увійшли Приазов’я, Причорномор’я, Крим та Правобережна Україна?

1. АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ. Наприкінці XVIII ст. Російська імперія володіла Слобожанщиною, Лівобережжям, Правобережжям та Півднем (див. схему), що становило близько 85 % земель, заселених українцями. Підвладні Росії території називали Наддніпрянською Україною, або Наддніпрянщиною. На українські землі було поширено загальноімперський адміністративно-територіальний устрій.

Було запроваджено поділ на губернії, які, у свою чергу, поділялися на повіти.

Губернія — основна адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії із 1708 р.

Повіт — адміністративно-територіальна одиниця, що існувала на українських землях із другої половини XIV ст. до 1923 р. Генерал-губернаторство — адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії в 1775—1917 рр., до складу якої входила одна або кілька губерній.

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. імперський уряд став запроваджувати нові адміністративно-територіальні одиниці — генерал-губернаторства. Влада генерал-губернатора, особливо на підкорених імперією землях, мала характер військової диктатури. Він був наділений практично необмеженими повноваженнями, зосереджуючи військову, адміністративну, судову та фінансову владу на підконтрольній території. На посади губернатора і генерал-губернатора імператор призначав представників дворянства.

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ ТА РЕГІОНАЛЬНИЙ ПОДІЛ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ

Адміністративно-територіальний устрій українських земель у Російській імперії не враховував історичних традицій адміністративного устрою Наддніпрянщини й мав на меті привести їх у відповідність до інших регіонів у її складі.

В імперських колах стосовно українських земель використовували інші назви: Правобережжя називали Південно-Західним краєм, Південь — Новоросією, Лівобережжя і Слобожанщину — Малоросією.

2. ЛІВОБЕРЕЖНА І СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА. Кількість населення українських земель, підвладних Російській імперії, упродовж кінця XVIII — XIX ст. збільшилася приблизно втричі: із 7,7 до 23,5 млн осіб. Однак це відбувалося не лише за рахунок природного приросту населення, а й переселень представників інших народів до Наддніпрянщини.

У Російській імперії стосовно українців використовували назву «малороси», хоча в тогочасних наукових публікаціях і літературі досить поширеними були також визначення «українці» та «Україна».

Національний склад і соціальна структура різних регіонів Наддніпрянської України мали певні відмінності.

На Лівобережжі кількість українців у складі населення була найбільшою й сягала 95 %. Серед національних меншин найбільшу частку становили євреї, для яких наприкінці XVIII ст. було запроваджено «смугу осілості».

«Смуга осілості» — територія компактного проживання євреїв, що існувала в Росії в 1791—1917 рр., за межами якої їм було заборонено селитися.

На Слобожанщині українці становили близько 86 % населення краю. Найбільш численною національною меншиною були росіяни, які переважали у східних частинах регіону.

Більшість українського населення Лівобережжя та Слобожанщини становили нащадки козаків та селяни. Козаки, які після ліквідації козацьких полків залишили військову службу, отримали статус особисто вільних державних селян. Більшість колишньої козацької старшини, що змогла довести своє походження, була зрівняна в правах із російським дворянством. Звичайні селяни (посполиті) втратили особисту свободу й стали кріпаками.

На Лівобережжі та Слобожанщині існувало багато великих і малих міст. Унаслідок імперської політики в них стала швидко збільшуватися кількість російських чиновників та військових. Права місцевого самоврядування до 1831 р. формально зберігалися, але фактично ігнорувалися. Ремісництво й купецтво занепадали. Із часом українці ставали меншістю серед купецтва, поступаючись єврейським і російським купцям. Міське населення втрачало самобутній український характер і ставало російськомовним.

3. ПРАВОБЕРЕЖНА Й ПІВДЕННА УКРАЇНА. Серед населення Правобережжя українці становили 85 %. Більшість із них були селяни-кріпаки, які потерпали від жорстокої експлуатації польських панів-землевласників. Поляки у складі населення налічували лише 5 %, але посідали в краї панівне становище.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Наддніпрянська Україна майже повністю, крім Харківщини, входила до «смуги осілості». Уперше її було визначено російським урядом у 1791 р. з метою запобігання проникненню євреїв у великоруські губернії й захисту російського підприємництва від єврейської конкуренції. Це було практичним порушенням важливого природного права людини на вільний вибір місця проживання. Імператор Микола І додав до цих обмежень заборону євреям проживати в містах, зокрема в Києві, Миколаєві, Севастополі, козацьких і державних селах Полтавщини. У багатьох інших містах було створено спеціальні квартали, де мали мешкати лише євреї. На початку XX ст. «смуга осілості» зберігалася, хоча багато євреїв жили за її межами.

Єврейська родина. XIX ст.

Які характерні риси зовнішнього вигляду тогочасного єврейського населення Наддніпрянщини можна визначити за ілюстрацією?

Українська селянка біля хати. XIX ст.

Російський уряд після приєднання Правобережжя підтвердив усі права польських землевласників.

Другою за кількістю національною меншиною в краї були євреї. Вони селилися переважно в містах і містечках, де становили близько 70—80 % населення. Польські пани часто здавали маєтки в оренду євреям або наймали їх управителями. Унаслідок цього зростала ворожість селян-кріпаків саме до орендарів та управителів, яких вони вважали винними в усіх своїх кривдах. Поляків і російську владу це влаштовувало, і вони інколи цілеспрямовано налаштовували два пригноблені народи один проти одного. Переважання польських впливів привело до того, що Правобережжя стало регіоном, де активно діяли представники польського національно-визвольного руху.

Південна Україна серед інших земель, приєднаних до Російської імперії наприкінці XVIII ст., була найпривабливішим регіоном. Величезні незаселені території родючих причорноморських степів відкривали можливості колонізації краю. Унаслідок становлення індустріального суспільства в західноєвропейських країнах, збільшення попиту на зерно та інші сільськогосподарські продукти Південь міг стати головним їх постачальником. Імперський уряд різними пільгами заохочував переселятися сюди селян та іноземних колоністів.

Протягом першої половини XIX ст. кількість населення губерній Півдня зросла вдвічі й у 1851 р. налічувала 2,3 млн осіб. Унаслідок переселенських процесів етнічний склад Півдня був досить різноманітним. Українці становили близько 74 %, росіяни — 12 %, молдавани — 9 %. Серед інших народів, які заселяли Південь, були серби, поляки, німці, болгари, угорці, євреї, греки та інші.

Більшість працездатного населення складали державні селяни та іноземні колоністи. Вони були особисто вільними, володіли земельними наділами, могли продавати й купувати землю, сплачували податки державі. Кріпосні селяни становили близько 6,5 % жителів краю. Великі землевласники мали тут найбільші володіння, отримані від імперського уряду за віддану службу. Так, німецьким баронам Фальц-Фейнам належало 100 тис. десятин землі, графам Канкрінам — 60 тис., графам Воронцовим-Шуваловим — 59 тис. десятин.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Населення Наддніпрянської України наприкінці XVIII ст.

Приблизна кількість населення, тис. осіб

1. Який із регіонів українських земель мав найбільшу площу? 2. Який із регіонів українських земель був найбільше заселений, а який — найменше? 3. У якому регіоні була найменша кількість українців у складі населення? Якими причинами це обумовлювалося?

Українські землі у складі Російської імперії

Із заснуванням нових міст, розвитком торгівлі та будівництвом промислових підприємств зростала кількість міщан. Національний склад міського населення був дуже різноманітним, українці в ньому становили меншість.

На Кримському півострові відбувалися зміни у складі населення, пов’язані з наміром Російської імперії витіснити із цих земель кримських татар та інші народи Криму й замінити їх російськими переселенцями, що почав реалізовуватися після приєднання цього регіону. У результаті тисячі татар, особливо ті, що жили поряд із портами, розпродали за безцінь свої землі й господарство та втекли до турецьких володінь. На 1802 р. за попередні десятиліття півострів залишили близько 300 тис. осіб. За першим переписом населення Криму в 1793 р. становило близько 200 тис. осіб, а до захоплення Росією тут проживало понад 500 тис. осіб. При цьому власне кримських татар у складі населення в 1793 р. залишилося трохи більше ніж 60 тис. осіб.

Чернігівська

Катеринославська

Герби українських губерній

Кримські татари. Невідомий художник

Не зникнути як етносу в нових умовах кримськотатарському народу допомагала висока народжуваність.

Російська влада після оволодіння Кримом відбирала в місцевого населення кращі й родючі землі та дарувала їх російським дворянам і чиновникам. У період від приєднання півострова до початку XIX ст. було відібрано й роздано близько 290 тис. десятин землі. Кримських татар виселяли до безплідного степу. Замість татар, що залишали свій край, російська влада запрошувала переселятися сюди іноземних колоністів. Упродовж першої половини XIX ст. до Криму було переселено понад 30 тис. осіб. їм безкоштовно надавали ділянку землі й звільняли на десять років від сплати податків. Завдяки досить високому рівню матеріальної і духовної культури переселенці зробили помітний внесок у господарство півострова.

4. ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОГО УРЯДУ ЩОДО НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ. У складі Російської імперії наддніпрянські українці опинилися в політичній системі, життя якої суттєво відрізнялося від звичних їм умов. Російська імперія була великим територіальним об’єднанням, що складалося із центру та підвладних територій, заселених різними народами. Вона мала централізовану систему управління на чолі з імператором. Виконання законів і розпоряджень уряду покладалося на численне чиновництво, яке для населення імперії було безпосереднім уособленням влади. За часів Гетьманщини й перебування у складі Речі Посполитої українцям не доводилося стикатися з усевладдям місцевого чиновництва.

Одним із завдань чиновників було збирання податків. Проте витрачалися вони перш за все на задоволення вимог центру, а не на місцеві потреби. Від населення українських земель вимагалося абсолютне підпорядкування владі. Усіма засобами впливу в підданих намагалися виховати покору та вірність, наголошуючи, що це є їхнім моральним та релігійним обов’язком. Відтак більшість населення поступово пристосовувалася до імперських порядків і вважала їх цілком правильними.

У Наддніпрянщині постійно розміщувалися значні військові формування російської армії, утримання яких стало важким тягарем для місцевого населення. Водночас для представників сімей української еліти військова служба була можливістю зробити непогану кар’єру.

Новою особливістю життя українців під імперською владою стала його детальна регламентація. У попередні часи як козацька старшина, так і польська шляхта ніколи не видавали розпоряджень щодо впорядкування питань повсякденного життя. Імперська влада, навпаки, прагнула регламентувати життя своїх підданих на території всієї багатонаціональної держави за єдиними стандартами.

У ставленні до Наддніпрянської України уряд імперії постійно підкреслював, що її землі є давньою й невід’ємною частиною Росії, яку вона на деякий час втратила. Уособленням цього стала викарбувана на честь приєднання Правобережжя й білоруських земель за поділами Речі Посполитої медаль із висловом Катерини II: «Я повернула те, що було відірване». Українців вважали «малоросами», які належали до єдиного «великоруського народу». Політика ігнорування національних особливостей як українців, так і інших підкорених народів, а також наявність в імперії російського народу, що становив більшість її населення, обумовлювали здійснення русифікації всіх сфер суспільного життя.

Селянка Слобожанщини. XIX ст.

Чугуївська слобода. XIX ст.

Німецька колонія Нейзац у Криму. Початок XX ст.

Русифікація — сукупність дій та заходів російського уряду, спрямованих на звуження й витіснення на другорядні ролі національних мов, культур, історії та одночасне висунення на провідні позиції російської мови, культури та історії.

У Наддніпрянщині русифікація була спрямована на викорінення наявних відмінностей між «малоросами» й «великоросами». Українці потерпали від того, що їх мову й культуру зневажливо вважали спольщеними, прищеплювали комплекс меншовартості порівняно зі «старшими братами» — росіянами. Унаслідок цього збереження власної мови, культури та історії ставало для українців питанням виживання як нації.

• Після приєднання українських земель до Російської імперії на них було поширено адміністративно-територіальний устрій, який без істотних змін зберігався понад 100 років.

• Наддніпрянщина складалася з окремих історико-етнографічних регіонів, розвиток яких під імперською владою мав певні особливості.

• У політиці Російської імперії стосовно Наддніпрянської України відображалися її прагнення уніфікації та русифікації цього регіону.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Якими історико-етнографічними регіонами українських земель наприкінці XVIII ст. володіла Російська імперія? 2. У якому регіоні Наддніпрянщини існувала Подільська губернія? 3. На які губернії поділялася Південна Україна? 4. Назвіть генерал-губернаторства, створені російською владою на українських землях. 5. Який регіон Наддніпрянщини наприкінці XVIII ст. був найбільшим за площею, а який — за кількістю населення? 6. Що таке русифікація?

7. Охарактеризуйте адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії. 8. Якими були спільні й відмінні риси національного складу й соціального становища населення різних регіонів Наддніпрянщини? 9. Яку політику здійснював уряд Російської імперії стосовно українських земель? Які зміни в житті українців вона спричинила?

10. Покажіть на карті регіони Наддніпрянської України, губернії та їх центри. 11. Проведіть дискусію за проблемою «Спільне й відмінне в політиці Російської імперії в регіонах Наддніпрянської України». 12. Складіть порівняльну таблицю «Українські землі (Лівобережжя, Слобожанщина, Правобережжя, Південь) у складі Російської імперії» за характеристиками: 1) унаслідок яких подій опинилися у складі імперії; 2) адміністративно-територіальний устрій та назви адміністративних одиниць; 3) політика імперського уряду щодо населення.

13. Французький мислитель Ж.-Ж. Руссо стосовно долі поляків після поділів Речі Посполитої писав: «Ви [поляки] не можете завадити [вашим ворогам] проковтнути вас, але якщо ви дотримаєтесь того, щоб жодний поляк ніколи не став росіянином, я гарантую: Росія ніколи не поневолить Польщу». За яких умов, на думку мислителя, може вижити нація? Що необхідно було робити українцям, щоб уберегтися від денаціоналізації?

Що таке кремль та у чому «унікальність» головної російської споруди

На перший погляд він грізний і неприступний. За свій вік він бачив князів і полководців, але не завжди успішних і шанованих. Свою сучасну назву найвідоміша будівля росії «кремль» отримала у ХVI столітті. Цим словом замінили відоме у росії слово «детинець». За інформацією Вікіпедії «Кре́мль — укріплений оборонними стінами центр на північно-східних околицях Русі. На території кремля розташовувалась церква, княжий палац, арсенал та ін. З XVIII ст. втратив оборонне значення»

Московський кремль – не єдиний у росії, в країні їх нараховується близько 50, деякі з них ще існують. Та московський кремль – не той, яким був раніше. У далекому ХІІ столітті ця будівля була дерев’яною. Через два сторіччя князь Дмитро Донський, боячись монголо-татарського нашестя, обніс будівлю білими стінами з каменю. Але камінь, схоже, теж не викликав довіри в обороні будівлі. І ще через століття кремль довірили відбудувати італійцям. Ось саме так і з’явився той кремль, який нині стоїть у москві.

Проте ремонтувати чи якось змінювати кремль схоже ніхто не збирається. Нинішня влада переймається лише особистим комфортом. Так, витрати на утримання президента рф путіна, його адміністрації та уряду до 2024 році перевищать 70 млрд рублів! Єдине, про що особисто подбав нинішній очільник – щоб під кремлем побудували цілий бункер!

«Відомо те, що не менше ніж на 300 метрів під землю розподілені усі ці комунікації під кремлем. Фактично це одне з самих укріплених в росії підземних місць», – розповідає військово-політичний оглядач Олександр Коваленко

Про підземне місто під кремлем, скільки коштувало воно росіянам та про ще один бункер диктатора, що знаходиться на Алтаї – дізнайся у сюжеті програми «Гроші»