ВСТУП

У світовій практиці головним напрямком аграрної політики є забезпечення населення продуктами харчування, основою якого є виробництво сільськогосподарських культур. Розвиток ринкових відносин в аграрному секторі економіки України, посилення конкуренції на вітчизняному та світовому ринках сільськогосподарської продукції, поглиблення інтеграційних і глобалізаційних процесів, вступ України до СОТ зумовлюють інтенсифікацію виробництва та потребу у пошуку нових факторів підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств, що неможливо без освоєння передових технологій та впровадження інновацій у господарську діяльність основних товаровиробників.

Отримання максимальних рівнів врожаю сільськогосподарських культур можливе лише при умові дотримання елементів технології вирощування. Аграрна наука на разі знаходиться на новому етапі свого розвитку, який обумовлюється специфічними вимогами до підготовки висококваліфікованих спеціалістів аграрників та змінами підходів щодо технологій вирощування сільськогосподарських культур.

У дійсності Земля здатна прогодувати дев’ять мільярдів людей. Але для того, щоб досягти цього, необхідно підняти ефективність сільського господарства до нового, вищого рівня шляхом впровадження екологічно безпечних, раціональних та інноваційних рішень.

На разі можливість отримання валютних коштів на світовому ринку пов’язане перш за все за рахунок реалізації сільськогосподарської продукції. Україна – це велика аграрна країна, зі своїми звичаями та традиціями і роль сільського господарства в економічному зростанні країни важко переоцінити. Саме аграрний сектор повинен стати джерелом росту нашої національної економіки. Зростання ВВП в Україні, обумовлене зростанням агросектору, удвічі ефективніше сприяє скороченню бідності, ніж зростання ВВП за рахунок інших галузей.

Задоволення зростаючих потреб людства в продуктах харчування полягає у впровадженні сучасних фундаментальних наукових розробок та новітніх технологій у сільському господарстві, харчуванні та охороні здоров’я.

У сучасному аграрному виробництві основним фактором підвищення врожайності сільськогосподарських культур є освоєння та впровадження сучасних інтенсивних технологій вирощування, які запровадженні в передових країнах світу та господарствах України.

Згідно з даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО), кількість людей у світі, що голодує, зросла на 105 мільйонів тільки у 2009 році, і, таким чином, досягла загальної кількості 1,02 мільярда.

“Системи сучасних інтенсивних технологій”, як наукова та навчальна дисципліна має важливе теоретичне і виробниче значення, тому що є розробником комплексного, системного підходу при вирощуванні польових культур та сприяє удосконаленню конкретних елементів технології.

Запровадження інновацій у сільськогосподарське виробництво в умовах ринкової економіки є складним не лише з фінансового боку, але й з психологічного, бо суттєво змінює схему дій персоналу і керівників.

Мета та завдання дисципліни. Вивчення дисципліни ”Системи сучасних інтенсивних технологій” дасть змогу самостійно вирішувати питання у застосуванні новітніх технологій вирощування сільськогосподарських культур.

Актуальність дослідження інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств зумовлена посиленням конкурентної боротьби на ринку продуктів харчування та інтеграцією України в міжнародний економічний простір, що зумовлює необхідність формування інноваційної моделі розвитку сільського господарства, особливо його експортоорієнтованих галузей.

Мета курсу полягає у формуванні в фахівців конкретного розуміння того, що кожна сучасна інтенсивна агротехнологія – це цілісна, чітко визначена і науково-обгрунтована система з комплексом незамінних, взаємопов’язаних елементів, які виконують специфічну функцію, а всі разом – функцію системи, сутність якої полягає у виробленні наміченого обсягу та якості рослинницької продукції.

Основним завданням навчальної дисципліни “Системи сучасних інтенсивних технологій” є засвоєння теоретичних та практичних прийомів розробки сучасних технологічних елементів вирощування польових культур, на підставі глибоких знань біологічних особливостей культури, з урахуванням росту і розвитку рослинного організму, ознайомлення із найбільш застосовуваними технологіями в землеробській галузі.

У результаті вивчення курсу ”Системи сучасних інтенсивних технологій” фахівець повинен знати:

• 1) еволюційний процес становлення та розвитку інтенсивних технологій;
• 2) відмінні особливості основних світових технологій вирощування сільськогосподарських культур та їх поширення;
• 3) новітні світові та європейські тенденції формування агротехнологій;
• 4) організацію основних виробничих процесів та елементів сучасних технологій при вирощуванні сільськогосподарських культур;
• 5) наукові та виробничі досягнення в галузі вирощування польових культур, а також їх сучасне технічне забезпечення.

На підставі отриманих знань фахівець повинен вміти:

• 1) розробляти та реалізовувати основні елементи сучасних технологій вирощування;
• 2) оцінювати потенційні можливості сучасних сортів і гібридів, ґрунтові та кліматичні ресурси конкретного регіону;
• 3) контролювати розвиток культурних рослин в агрофітоценозах та регулювати елементи продуктивності в польових умовах;
• 4) науково обґрунтувати доцільність проведення технологічного заходу або їх системи, що впровадженні і дали позитивний ефект у передових країнах світу;
• 5) проводити комплексний аналіз стану і розвитку об’єктів сільськогосподарського виробництва та всієї галузі рослинництва, з врахуванням організаційної і економічної ефективності;
• 6) забезпечити високу економічну ефективність впроваджуваних технологій.

Об’єктами дисципліни є вивчення впливу агротехнологій на фітоценози, урожайність культур та якість продукції. Крім того в сферу вивчення даної дисципліни входить оцінка якості ґрунтів при застосуванні різних технологічних схем вирощування, вивчення впливу їх на навколишнє середовище, життєдіяльність ґрунтових мікроорганізмів, тварин та людей.

Важливим моментом для системи сучасних інтенсивних технологій, є вирішення економічних показників вирощування сільськогосподарської продукції, тобто можливість зниження собівартості виробленої продукції, виробничих затрат, матеріаломісткості технології і т.д.

Предметом дисципліни є сучасні технології вирощування сільськогосподарської продукції та окремі їх складові на прикладі розвинених країн світу та передових господарств України.

“Системи сучасних інтенсивних технологій”, як навчальна дисципліна, тісно пов’язані із такими дисциплінами, як: ботаніка, рослинництво, селекція та насінництво, ґрунтознавство, агрохімія та землеробство, екологія, стандартизація, фізіологія рослин, метеорологія, ентомологія та фітопатологія, інтегрований захист рослин, кормовиробництво, економіка, технологія переробки сільськогосподарської продукції та ін.

Кінцевим результатом вивчення основних агрономічних дисциплін є використання отриманих знань у створенні сучасних інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур.

У сільському господарстві зміна технології має більш глибокий ефект, ніж поява нової продукції. Невміння менеджерів своєчасно усвідомити необхідність впровадження інновацій у господарський процес може призвести до втрати позицій на ринку або змусити товаровиробників припинити свою діяльність у раніше прибуткових для них сферах бізнесу. У свою чергу, технологічне переоснащення здатне служити основним і потужним інструментом, за допомогою якого сільськогосподарське підприємство може зберегти перевагу в конкурентній боротьбі та закріпитися на ринку.

Наразі більшість сільськогосподарських виробників характеризується низьким рівнем розвитку та неконкурентоспроможністю сільськогосподарської продукції на зовнішньому ринку – це обумовлено низьким техніко-технологічним рівнем, недостатністю інвестицій, недосконалістю кредитно-фінансової системи, слабким розвитком державної підтримки сільськогосподарського товаровиробника. Орієнтація тільки на багаті ресурсні джерела країни, зокрема, землю, природно- кліматичні умови, робочу силу, не є доцільним при нерозвинутому техніко-технологічному, організаційно-управлінському потенціалі. В умовах ринкової економіки основним засобом забезпечення конкурентоспроможності продукції є модернізація виробництва на інноваційній основі.

Загальний обсяг навчального часу, відведеного навчальним планом на вивчення дисципліни, становить 90 год., у тому числі 14 год. – лекції, 16 год. – лабораторні заняття, 8 год. – індивідуальна робота і 52 год. – самостійна робота. Програму дисципліни поділено на два модулі. Модульний контроль проводиться у формі тестової контрольної роботи та включає перевірку виконання індивідуальних завдань і самостійної роботи.

Підсумковий контрольний захід – іспит.

ІНТЕНСИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ ОСНОВНИХ ПОЛЬОВИХ КУЛЬТУР

Зернові культури становлять понад 70% всіх продуктів харчування людства. Пріоритет їх вирощування у всьому світі зумовлений транспортабельністю, високою продовольчою та кормовою якістю та можливістю зберігати упродовж кількох років. Запаси зерна – є стратегічним запасом продовольства у будь-якій країні.

У світі зернові займають величезні площі: пшениця – 216 млн. га, рис- 146,5, кукурудза-131,5, ячмінь-73,5 млн. га.

Найпоширенішою зерновою культурою в Україні є озима пшениця, посіви якої займають залежно від року 6,4-7,3 млн. га землі. До 90% площ її зосереджено у степовій та лісостеповій зонах і лише близько 10% – у поліській. Друге місце за площами посіву належить ячменю ярому, який в окремі роки висівають на 3,5-4 млн. га. Вирощують його, як і озиму пшеницю, переважно в Степу й Лісостепу. Третє місце за зерновою кукурудзою, посівні площі якої часто перевищують 1,5-2,0 млн. га і розміщені переважно у степовій та лісостеповій зонах. Інші зернові злакові культури (жито, тритикале, овес, яра пшениця, озимий ячмінь, просо, рис, сорго) висівають в Україні на площі, яка в різні роки коливається в межах 2,5-3,5 млн. га.

Озиме жито, тритикале і овес поширені переважно на Поліссі та в Лісостепу; озимий ячмінь – в районах Степу; просо – в усіх зонах України; кукурудза на зерно – в Степу й Лісостепу; рис і сорго – у степових районах.

Досить давно в теорії, а тепер вже й на практиці було зроблено кардинальний висновок, що немає іншого шляху вирішення продовольчої проблеми світу і будь-якого окремого його регіону, як інтенсифікація рослинництва. В умовах зростаючого науково- технічного потенціалу розвинутих країн досить швидко і обґрунтовано був знайдений, а тепер уже й реалізований, головний напрямок такої інтенсифікації – це інтенсивні технології вирощування всіх сільськогосподарських культур, у поєднанні та на фоні загальних прогресивних систем землеробства.

Рівень урожайності головних зернових культур світу – пшениці та рису, навіть у третіх країнах світу, подвоївся.

Інтенсивні технології спираються на використання сучасної техніки і жорстку експлуатацію обмежених або непоновлюваних ресурсів продуктивності, локалізацію технічних заходів і зусиль на окремо взятих культурах при вузькій спеціалізації господарств. Але потрібно сказати, що ці принципи не враховували екологічний стан при застосуванні цих технологій, основним завданням яких було збільшення виробництва продукції тієї або іншої культури і рослинництва, в цілому за рахунок інтенсивних факторів.

При врахуванні екологічної нешкідливості інтенсифікації рослинництва та його інтенсивних технологій, за відношенням до всіх елементів навколишнього середовища, яким є грунт, з усіма його процесами життєдіяльності та максимальної продуктивності, були запропоновані нові поняття інтенсивних технологій типу: біологічних, біологі- зованих, вологозберігаючих, ґрунтозахисних, ресурсозберігаючих, енергозберігаючих, матеріалонемістких, зональних, адаптивних тощо. Тому рослинництво має бути інтенсивним за рахунок найбільш повного використання унікальної здатності рослин до біологічної акумуляції космічних (сонячна радіація, клімат) факторів продуктивності, в поєднанні з такою ж самою ефективністю використання геологічних (ґрунт, водні ресурси) факторів. Тут мова може йти про інтенсивні агроекосистеми зон або регіонів, а в масштабах конкретних господарських формувань, де фактично і здійснюються інтенсивні технології, перш за все про інтенсивні агроландшафти. Одним з важливих аспектів підвищення реалізації біологічної продуктивності агро- ландшафтів є інтенсифікація рослинництва, в межах і на основі природозахисних систем землеробства з контурно-меліоративною організацією території повсюди, в тому числі й в основних рослинницьких районах України.

Зокрема в США, Німеччині, біологічне землеробство та рослинництво навіть при найкращих системах їх ведення менш продуктивні, ніж інтенсивні технології (на 25–30% і більше). Одержана при цьому продукція дорожча. До того ж, і за правильно застосованих інтенсивних технологій, з використанням оптимізованих хімічних заходів забезпечення продуктивності, є можливість підтримувати в основній продукції рослинництва вміст екологічно шкідливих речовин на рівні, що не перевищує медично обгрунтованих нормативів. З цього погляду біологічні системи землеробства та біологічні технології рослинництва можуть становити абсолютну альтернативу інтенсивним, хіба що стосовно продуктів дитячого харчування та елітарного попиту. Тому основним напрямом підвищення продуктивності рослинництва має стати поєднання найкращого, що є в надбаннях як в інтенсивних, так і в біологічних технологіях. Саме такий напрям одержав назву біологізовані інтенсивні технології.

Зернові культури можуть бути найкращим модельним об’єктом висвітлення питань максимального використання всіх складових потенціалу інтенсивних технологій, у поєднанні з найширшою їх біологізацією, як оптимального шляху зростання виробництва екологічно чистої продукції.

Науково обгрунтоване вирішення питання оптимізації умов та параметрів формування інтенсивних посівів зернових культур спирається на закон незамінності та рівнозначності факторів продуктивності рослин, взаємодію цих факторів від простої до складносумарної (синергетичної). Максимально сприятливо і максимально повно повинні створюватися і використовуватися ті умови, фактори і параметри інтенсивних посівів, що за рахунок переважно природних дешевих і відновлюваних джерел забезпечують найвищий рівень продуктивності посівів, прийнятий рівень екологічної чистоти та споживчих якостей продукції, працюють на енергозбереження антропогенних за походженням енергоресурсів.

Через удосконалення структури посівів зернових культур у зонально-регіональних межах можна створити, а потім і реалізувати, найвищий біологічний потенціал зернового господарства в кожній зоні або регіоні. Здійснити пошук найбільшої відповідності біологічних потреб та можливостей тієї або іншої культури щодо агрокліматичних і грунтових умов (адаптації’). Під впливом підвищеної уваги до інтенсифікації виробництва озимої пшениці, а в певній мірі й під впливом переважного забезпечення її інтенсивними сортами, вона поширилася в необгрунтованих масштабах в усіх зонах країни. В результаті значну частину зерна озимої пшениці використовують на корм худобі, хоча вона поступається за кормовою щнністю продукції іїшіих зернових. Тому скорочення посівів озимої пшениці до оптимальних лише на задоволення харчових потреб дасть змогу значно розширити площі зернофуражних культур. Так, на

Поліссі, це насамперед, стосується тритикале. Збільшення площ потребує також ячмінь, у тому числі озимий, на півдні країни та в деяких західних лісостепових районах. Має зайняти належне місце в структурі зернового господарства і виробництво зерна кукурудзи, яке в країнах розвинутого тваринництва є основною складовою частиною високоенергетичних кормових раціонів.

За сучасних інтенсивних технологій та зрослого потенціалу інтенсивних сортів цих культур, така заміна не призведе до зменшення валового виробництва зерна, а за рахунок більш якісної та відповідної до потреб тваринництва зернокормової продукції в цілому, може значно підвищити рівень інтенсифікації цієї галузі рослинництва.

На зонально-регіональному рівні потрібно здійснювати регулювання водного балансу територій (зрошення, осушення, залісення), меліоративне поліпшення не тільки природно кислих і засолених грунтів, але й тих, де тепер уже значно погіршилася їх родючість під впливом все більш кислих атмосферних опадів та науково необгрунтованого використання мінеральних добрив, шляхом застосування адаптованих вологозберігаючих та грунтозахисних систем землеробства.

Оптимізація основних природних умов формування високопродуктивних посівів зернових культур у грунтозахисних контурно-меліоративних системах землеробства, дає можливість підвищити виробництво зернових за показниками їх врожайності на 20-30%. Загальнооптимізаційні заходи цієї системи супроводжуються скороченням застосування хімічних засобів для інтенсивного вирощування зернових та інших культур і поліпшують екологічну чистоту продукції.

Загальний рівень біокліматичного потенціалу та його складові забезпечують досить високий рівень інтенсивного рослинництва.

Бездефіцитним, практично для найвищого рівня інтенсифікації виробництва зернових, є потенціал сонячної радіації як з точки зору теплового балансу, так і балансу фотосинтетично-активної радіації, а також нормального розвитку рослин. Лише на півдні та на південному сході України в значному дефіциті є вологозабезпечення, та й то на рівні зон, так званого, ризикованого землеробства, а не жорсткої посушливості. Ґрунти країни, навіть в наявності природно менш родючих грунтів Полісся, західних та передгірних районів, в цілому забезпечують Україні чільне місце серед найродючіших регіонів світу.

Проте все це лише передумови інтенсифікації. Самі ж її умови та наслідки їх реалізації створюються і здійснюються лише у відповідно сформованих посівах.

На біолого-рослинницькому та агротехнічно-технологічному рівнях формування інтенсивних посівів зернових культур передбачається оптимізація досить широкого спектра умов, факторів і параметрів, що в сукупності та взаємодії забезпечують високу продуктивність.

У сучасному науковому забезпеченні обґрунтованим є розгляд і здійснення підходу до оптимізації умов формування інтенсивних посівів за допомогою концепції ідеального типу (ідеатипу) рослини та ідеального типу посівів. Концепція ідеатипу або синонімічно ідеамоделі передбачає оптимізацію практично всіх умов та факторів інтенсифікацій продукційного процесу рослини та її біологічних (фізіологічних, біохімічних, біометричних) параметрів, що забезпечують їх повне використання і відтворення на рівні кінцевої продуктивності посіву (сукупності ідеальних рослин). Зрозуміло, що на практиці важко або навіть неможливо в повній мірі створити і забезпечити функціонування саме ідеатипів рослин і посівів, але вже сам процес можливості наближення до них не може не стимулювати прагнення до цього.

У структурі створення і забезпечення ефективного функціонування ідеатипу посівів зернових культур найважливішою складовою є генетично обумовлений потенціал сорту з усіма його властивостями щодо продуктивності та можливостей використання умов інтенсивного продукційного процесу.

В своєму розвитку зернові знаходяться до виходу в трубку або утворення стебла (ВВСН 10 . 29і*) у вегетативному періоді розвитку, від початку виходу в колос до кінця цвітіння (30.. .69) – в генеративному і від першої стадії дозрівання до повної стиглості і (71. 92) – в репродуктивному періоді. Вегетативний період співпадає з системним ростом вегетативної маси, генеративний період – із ростом продукту, тобто зерна. Окремі стадії, з точки зору утворення урожаю, мають різне значення.

Потенціал продуктивності нових інтенсивних сортів, що є біологічним за своєю природою, став також і чи не найголовнішим фактором біологізації рослинництва.

Наукові основи інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур

Науково-технічний прогрес – це основа інтенсифікації виробництва. Стосовно сільського господарства науково-технічний прогрес забезпечує вдосконалення засобів виробництва для сільського господарства і вдосконалення технології сільськогосподарського виробництва при використанні досягнень біологічної науки, що означає інтенсифікацію сільського господарства. При вирощуванні сільськогосподарських культур широко застосовуються інтенсивні технології.

Інтенсивна технологія (від лат. rntensio – напруга) в рослинництві означає застосування найбільш ефективних засобів виробництва (сортів і гібридів інтенсивного типу, ефективних пестицидів, добрив і регуляторів росту, біологічних і агротехнічних методів захисту рослин, сучасної техніки тощо) і технологічних процесів, впровадження передових методів організації праці, забезпечення збереження навколишнього середовища.

Інтенсивна технологія в сільському господарстві – це сучасна технологія, яка забезпечує збільшення виробництва продукції за рахунок підвищення урожайності при більш повній реалізації біологічного потенціалу культур на базі широкого використання сучасних факторів інтенсифікації.

Інтенсивні технології відрізняються від звичайних, традиційних тим, що вони ґрунтуються на комплексному застосуванні досягнень науки, техніки, передового досвіду на всіх етапах виробництва продукції. Для їх впровадження необхідна висока культура землеробства. Ці технології можуть бути ефективними тільки при умові своєчасного і високоякісного виконання всіх операцій на основі технологічних карт.

Біологічна сутність інтенсивної технології. На фізіологічні процеси формування врожаїв польових культур впливає багато нерегульованих (сонячна радіація, температура, опади та ін.) і регульованих (сорти, обробіток ґрунту, попередники, добрива, засоби захисту рослин від бур’янів, шкідників, хвороб, регулятори росту, зрошення) факторів.

Найвищої продуктивності сільськогосподарських культур можна досягнути за умови оптимізації їх росту і розвитку на основних етапах формування елементів врожайності. З урахуванням факторів, які позитивно або негативно впливають на формування врожаю, можна значною мірою врівноважити вплив метеорологічних факторів і цілеспрямовано використати ті фактори, які контролюються людиною.

Створення продукції рослинництва обумовлюється біологічними процесами. Урожай біомаси на 90-95% формується в процесі фотосинтезу з використанням сонячної радіації і неорганічних речовин (вуглекислий газ, вода, мінеральні речовини) в тканинах зелених рослин на світлі за участю хлорофілу. Біологічна сутність інтенсивної технології передбачає збільшення використання рослинами сонячної енергії і підвищенню ККД фізіологічно активної радіації (ФАР).

Зараз коефіцієнт корисної дії (ККД) енергії ФАР у посівах рослин становить 1-1,5%, а якщо його підвищити до 2-3% урожай зросте втричі. Досягти такого рівня використання ФАР можна при умові оволодіння науковими основами інтенсивних технологій, вмінням керувати її факторами, тобто застосовувати той чи інший агрозахід у відповідності з біологічними особливостями рослин і їх вимогами до факторів зовнішнього середовища. Особливе значення в цьому відношенні має сорт. Так, потенціал продуктивності сучасних сортів озимої пшениці досягає 10-12 т зерна з гектара, а фактично одержують урожай в межах 30-50% їх можливої спроможності.

На кожному етапі розвитку рослини потребують конкретних співвідношень умов зовнішнього середовища, і чим ближчі ці співвідношення до оптимальних параметрів, тим кращі умови створюються для формування високої продуктивності рослин. В зв’язку з цим, розробляючи систему агротехнічних заходів для максимальної реалізації потенціалу продуктивності сільськогосподарських культур, необхідно враховувати основні закони землеробства і рослинництва.

Закон фізіологічної рівноцінності і незамінності факторів полягає в тому, що жоден фактор середовища не може бути замінений іншим, тому що за фізіологічною діє всі вони важливі і рівноцінні для життя рослин.

Закон обмежувального фактора, або закон мінімуму. Розвиток рослин і урожайність обмежуються тим фактором, який перебуває в мінімумі. Тільки при усуненні цього мінімуму продуктивність підвищується і буде зростати до тих пір, поки в дефіциті не буде інший фактор. Лише при оптимальному поєднанні кожного із життєвих факторів продуктивність рослин буде підвищуватись.

Закон сукупної дії факторів полягає в тому, що в природних умовах життєві фактори діють на рослини не ізольовано, а комплексно, одночасно. Кожен фактор в різних поєднаннях з іншими діє по-різному. Для формування високих урожаїв необхідна одночасна і сукупна дія всіх факторів.

За законом повернення використані рослинами поживні речовини повинні повертатися в ґрунт з внесеними добривами. Тільки таким чином можна підтримувати ефективну родючість ґрунту.

Закон плодозміни передбачає чергування культур на полях, що сприяє одержанню більш високих урожаїв, ніж при повторних посівах, або при беззмінному їх вирощуванні.

Основні закони рослинництва є теоретичною базою галузі при запровадженні інтенсивних технологій.

Фактори інтенсивної технології. Для успішного застосування інтенсивної технології необхідно оволодіти її науковими основами, вміти керувати її факторами, тобто застосовувати агрозаходи з врахуванням біології рослин і умов зовнішнього середовища. До факторів інтенсивної технології вирощування сільськогосподарських культур відносяться:

1. Вирощування високоврожайних сортів інтенсивного типу з високою якістю продукції. Сорти повинні бути районовані або перспективні, добре реагувати на високий агрофон, стійкі до вилягання, шкідників і хвороб.

2. Використання насіння з високими посівними якостями (схожість, сила росту, маса 1000 насінин).

3. Розміщення посівів по кращих попередниках передбачених сівозміною, з врахуванням зональних умов. Попередники повинні бути забезпеченими достатніми запасами вологи.

4. Високоякісний обробіток ґрунту: добре розпушування, вирівняність поверхні, боротьба з бур’янами, збереження вологи в ґрунті.

5. Біологічне обґрунтування строків сівби з врахуванням особливостей росту і розвитку рослин і умов зовнішнього середовища.

6. Управління ростом і розвитком рослин, що досягається оптимальним забезпеченням рослин елементами мінерального живлення з врахуванням їх вмісту у ґрунті. Так, під озиму пшеницю фосфорні і калійні добрива вносять під основний обробіток ґрунту, мікродобрива – при підготовці насіння, а азотні добрива – в період вегетації в певні етапи органогенезу за результатами ґрунтової і рослинної діагностики. Одноразове внесення азоту в великих дозах (120-180 кг/га) призводить до вилягання рослин і неповного використання азоту на формування зерна, розвивається велика біомаса, розповсюджуються хвороби рослин. Роздрібне внесення азоту по відповідних етапах органогенезу забезпечує більш повне використання добрив на формування врожаю зерна і покращення його якості. При роздрібному способі використання азотних добрив під озиму пшеницю перше підживлення проводять у фазі кущіння (ІІІ етап органогенезу), коли визначається майбутній габітус рослин (утворення пагонів, коренів); друге – у фазах виходу в трубку і стеблування (IV – VII етапи), коли закладаються і розвиваються генеративні органи; третє – у фазі колосіння (VIII етап), коли визначається озернення колоса. Для покращення якості зерна часто проводять підживлення азотом у фазах формування і наливу зерна. До сівби озимої пшениці азот в невеликих дозах вносять лише на бідних ґрунтах після гірших попередників.

7. Інтегрована система захисту рослин від бур’янів, шкідників та хвороб і застосування регуляторів росту (ретарданти тур, кампозан) для боротьби з виляганням. Необхідність проведення цих заходів визначають за даними прогнозу, а строки, об’єми – за даними поточних обстежень і оцінці фітосанітарного стану посівів.

8. Своєчасне і високоякісне виконання всіх технологічних операцій, які стосуються захисту ґрунтів від ерозії, накопичення вологи, створення сприятливих умов розвитку сільськогосподарських культур.

9. Біологічний контроль за ростом і розвитком рослин по фазах та етапах органогенезу. При цьому враховується схожість, густота стояння рослин, кількість продуктивних стебел, колосків в колосі, розвинутих квіток в колосках тощо. Врахування цих факторів дає можливість визначити необхідність застосування тих чи інших агрозаходів.

10. Біологічне обґрунтування строків початку, тривалості і способів збирання урожаю. Враховують також біологічну і фактичну урожайність зерна.

11. Визначення науково обґрунтованого запланованого урожаю з врахуванням природних ресурсів зони і лімітуючих факторів, родючості ґрунту, можливостей сорту (див. розділ “Основи програмування врожаїв сільськогосподарських культур”).