Чому книгарні та видавництва зачиняються і як це зупинити?

І це, безумовно, хороша новина, адже лише читаюча нація спроможна прогресувати у своєму культурному, соціальному та інтелектуальному розвитку.

Є й зворотна сторона медалі. За даними статистики, в Україні в середньому одна людина купує менше ніж одну книгу на рік.

Лише 8% українців читають книжки щодня, до того ж у 2020 році в Україні видано на 23% назв книг і на 34% накладу менше, а 343 видавництва та 48 книгарень взагалі припинили діяльність. Чому?

Проблеми книговидання залишаються проблемами книговидання

Проблема 1. Ігнорування стратегій та відсутність програм з популяризації книги

Програму з популяризації книги й читання упродовж останніх 20 років було відхилено чотири рази; підготовлені концепції цієї програми всі рази відхилялися урядами різних складів.

Сьогодні в уряді лежить розроблена Мінкультом та Українським інститутом книги Стратегія розвитку читання на 2021-2025 роки “Читання як життєва стратегія”.

Зверніть увагу на строки: 2021-2025 роки. Однак уже минає 2021-й, і жодних дій, які б свідчили про те, що цю Стратегію буде затверджено і розроблено заходи з її виконання та розпочнеться їх реалізація хоча б із наступного 2022 року, не помітно. Схоже, на неї чекає доля попередніх програм.

Проблема 2. Незацікавленість народних обранців у підтримці книговидання

Упродовж поточного року комітетами Верховної Ради узгоджуються два законопроєкти, №5238 і №5239, якими передбачено звільнення на час кризи суб’єктів книговидання від сплати податку на прибуток і ввізного ПДВ на технологічні матеріали та обладнання для друку книжок, які не виготовляються в Україні. Однак рішення щодо них не ухвалюються.

Нині групою народних депутатів подано ще один законопроєкт № 6287, який передбачає часткове відшкодування підприємствам книжкової торгівлі витрат на оренду площ, а також надання дітям і школярам сертифікатів на придбання книжок, проте, з огляду на багаторічний попередній досвід, впевненості, що цей проєкт буде підтримано Верховною Радою, немає.

Проблема 3. Кредитні ресурси як не були доступні видавництвам, так і залишаються недоступними

Державна програма кредитування “5-7-9” поки для нашого бізнесу не працює, бо інтелектуальна власність і видавничі товарно-матеріальні цінності банки не збуджують, а нерухомого і нового рухомого майна під заставу не вистачає.

Виробничий цикл в цьому бізнесі – довгий, від 6 до 18 місяців, протягом яких гроші тільки вкладаються у права, всю додрукарську підготовку, друк. Далі ще додаються, в середньому, 3-9 місяців, поки книжка продається й інвестовані кошти повертаються.

Кредити б допомогли видавцям хоч якось протриматися в кислотному середовищі.

Проблема 4. Фонди бібліотек не оновлюються

Держава закупить книжок для фондів публічних бібліотек вдвічі менше, ніж у 2018 році. Тож читачі навряд чи зустрінуть книжкові новинки на полицях публічних бібліотек.

На нові книжки в бібліотеках не слід чекати й школярам. Адже на оновлення фонду шкільних бібліотек держава витратить 0 гривень.

Для читача – це зрада, бо вони не отримають нові книжки, а для видавця – крах, бо державні замовлення дають хоч якісь сили залишатися на плаву.

Проблема 5. Піратство та контрафакт

Україну вважають лідером у царині поширення піратства та виготовлення й реалізації контрафактної книжкової продукції.

За експертною оцінкою, через контрабанду та піратство український книжковий ринок щороку втрачає майже третину своїх прибутків. А ці гроші могли б піти на підтримку та розвиток української книги.

Через те, що Україна не має чітких системних механізмів виявлення та покарання зловмисників, які порушують авторське право (нелегально друкують і розповсюджують піратські паперові та електронні копії), українські видавництва не можуть конкурувати з ними в ціні та втрачають своїх читачів.

Зміни до законів, які б зупинили цю вакханалію, не ухвалюються, правоохоронні органи залишають це ганебне протизаконне явище поза своєю увагою.

Проблема 6. Російські книжки на ринку

2/3 книг, що продаються на ринку – російською мовою (приблизно 16 з 24 млн у 2019 році). При цьому більшість з них доставлена з Росії або надрукована в Україні підприємствами, афілійованими з російськими видавництвами.

Тому так важливо підтримати українські видавництва, бо якщо українські видавництва підуть з ринку, росіяни не пошкодують жодних нафтових грошей, щоб повністю проковтнути український ринок, який після затяжних карантинів тільки стає на ноги.

Підсумую. Як бачимо, в Україні видавці на грані виживання, а тому це потребує політичної уваги та фінансової підтримки з боку держави.

“Коли людина припиняє читати, вона перестає мислити”, – казав Дені Дідро. Якщо так далі продовжуватиметься, українцям просто нема чого буде читати, що призведе до освітнього та культурного колапсу.

Яких кроків слід очікувати від держави для реанімування книговидання в Україні:

• надання бюджетного фінансування програм із популяризації книги і читання серед різновікових груп населення;
• впровадження пільг в оподаткуванні суб’єктів книговидання і книгорозповсюдження;
• створення умов для кредитування суб’єктів галузі під низький відсоток (від 2 до 5);
• систематична закупівля книжок для бібліотек в обсягах, які дозволяють щорічне оновлення до 5 % бібліотечних фондів відповідно до рекомендацій Міжнародної бібліотечної асоціації;
• виділення книгарням дотацій із державного та місцевих бюджетів на покриття вартості оренди торговельних площ;
• розповсюдження бюджетних сертифікатів на придбання книжок учням закладів загальної середньої освіти, студентам, вчителям і викладачам;
• пряма інституційна допомога видавництвам, авторам і книгарням у кризовий період;
• системна боротьба правоохоронних органів із фактами піратства та контрафакту в царині книговидання.

Вікторія Войціцька, голова правління “Національна Освітня Асоціація”, спеціально для УП.Життя

Публікації в рубриці “Погляд” не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

Книжковий ринок та гуманітарна політика: 7 кроків, які сприятимуть розвитку книговидавництва в Україні

Книжкові підсумки-2021: віражі за пів кроку до прірви

Для дітей та дорослих: ТОП-25 книг, які будуть чудовим подарунком

Феномен українських видавців — як книжковий ринок виживає під час війни

Чому українці продовжують купувати книги під час війни та чи потребують видавництва державної підтримки.

Нещодавно Forbes Україна опублікував перший рейтинг Next250, куди увійшли перспективні малі та середні бізнеси. Серед них — шість українських видавництв: “Ранок”, “Віват”, “Видавництво Старого Лева”, “Наш формат”, “Лабораторія” та “Віхола”.

Під час повномасштабної війни видавництва змогли не просто втриматися на плаву, а й збільшити свої доходи й посісти одне із провідних місць серед креативних індустрій. Як їм це вдалося, що змінить закон про обмеження видавничої продукції із Росії та Білорусі, а також чи варто видавцям покладатися на державну підтримку — усе це представники книжкового ринку обговорили на Книжковому Арсеналі 2023. Пригадуємо найцікавіше з дискусії “Різна сталість: стійкі моделі у видавничому бізнесі”.

Як книжковий ринок виживає під час війни?

Наприкінці 2021 року державна програма “єПідтримка” поширилася на купівлю книжок. За словами власника видавництва “Лабораторія” Антона Мартинова, це влило у книжковий ринок кошти, яких раніше галузь не бачила, що дозволило розправити крила для запуску нових проєктів і ледь не знищило у перші місяці повномасштабної війни.

“У березні-квітні наші грошові зобов’язання перед друкарнями та людьми були величезними, а доходи — майже нульовими. Книгарні позакривалися, усе було заблоковано. (. ) Але за рік і п’ять місяців ми багато чого зробили й навіть сильно зросли. Зараз я бачу перспективу і можливість зайняти позицію для ще більшого зростання та імпортозаміщення”, — зазначив Антон Мартинов.

На думку засновниці “Видавництва Анетти Антоненко”, розвитку книжкового ринку в Україні в 2022 році сприяла відсутність конкуренції. У перші місяці повномасштабного вторгнення ніша фактично пустувала: кіно й театри призупинили роботу, культурні заходи не проводили. Тож книги стали чи не єдиною розвагою українців.

“Із креативних сфер залишилася лише книжка — і ми зайняли цю нішу. Зараз ми трохи у привілейованому становищі, але доведеться знову конкурувати з кіно, театрами та культурними заходами. Тому зупинятися не можна”, — стверджує Анетта Антоненко.

Водночас головна редакторка і співзасновниця “Видавництва Старого Лева” Мар’яна Савка вважає: конкуренція вже повернулася, але підтримка книжкового ринку всередині країни і зовні дозволила б видавцям утримувати позиції. Зокрема, через більшу зацікавленість Україною з’являються нові можливості продажу прав за кордон.

“У перший період після повномасштабного вторгнення було складно із продажами, усі книгарні закрилися. Але нас дуже сильно підтримали японці — вони купили права на книгу “Війна, що змінила Рондо” Романи Романишин та Андрія Лесіва за наразі рекордну ціну, бо так хотіли висловити підтримку Україні”, — додає вона.

За словами Мар’яни Савки, підтримка з-за кордону та всередині країни разом із державницькими рішеннями створює можливості для розвитку книговидавництва. Йдеться і про розбудову системи книгарень, і про заборону ввезення та розповсюдження видавничої продукції з РФ та Білорусі.

Чому люди купують книги під час війни?

Співзасновниця видавництва “Віхола” Ілона Замоцна вважає, що війна посилила інтерес до культури та історії України. На її думку, люди почали більше цікавитися власною ідентичністю і шукати відповіді у книгах. Саме тому запит на читання продовжує зростати.

“Є люди, які завжди читали і не могли цього припинити, а є ті, хто постійно щось відкладав на потім. Війна — це стрес, який дуже сильно нас змінив. Тому останні почали знаходити час, якого раніше не було. Велика трагедія спонукала до зміни у собі, люди почали ризикувати і відкривати книгарні”, — зазначила вона.

Про те, що під час повномасштабної війни у багатьох людей з’явилося більше часу на книжки, каже і власник видавництва “Лабораторія” Антон Мартинов. На його думку, поштовхом для розвитку української книжкової галузі стало руйнування економіки.

“Росіяни зруйнували нашу економіку або велику її частину. У людей стало менше роботи, з’явився час на розвиток. У цей історичний момент українська книжкова галузь отримала шанс не лише в Україні, але й в усьому світі. Якщо раніше ти не міг достукатися до когось із агентів чи видавців за кордоном, то зараз відбувся зворотний процес”, — стверджує видавець.

Фото: Сергій Хандусенко / Книжковий Арсенал

Чи потрібна державна підтримка українським видавцям?

22 червня Володимир Зеленський підписав закон №2309-IX, який встановлює обмеження на ввезення та розповсюдження видавничої продукції РФ, Білорусі та тимчасово окупованої території України. На думку видавців, це має пожвавити український книжковий ринок. Однак, вважає Антон Мартинов, це створить і нові виклики:

“Великі мережеві книгарні зіштовхнуться з нестачею контенту. Росіяни пішли з ринку, і треба ці полиці наповнювати книгами. Але якими? Список пропозицій від українських видавців короткий. Заповнювати все англомовною літературою теж немає сенсу, бо у нас дуже малий відсоток людей можуть вільно читати англійською”.

У таких умовах необхідна державна підтримка, яка дозволить сформувати книжкову індустрію. Для цього, на думку співзасновниці “Видавництва Старого Лева” Мар’яни Савки, потрібно зробити культуру стратегічною галуззю.

“Нам потрібні дієві механізми, щоб одне міністерство не тиснуло на інше, тому що третє сказало, що грошей немає. Держава має розуміти, що саме культура є стратегічною. І ті кроки, які ми робимо зараз чи робитимемо у майбутньому, матимуть важливі для нас усіх наслідки — безпекові, культурні й державницькі”, — стверджує вона.

Водночас, додає Мар’яна Савка, найстійкіша бізнес-модель видавництва повинна покладатися не на державну підтримку, а на ринкові механізми. Завдання держави у цій ситуації — бути гарантом стабільності ринку.

“У країнах, які дбають про культурну стратегію, ця державна підтримка функціонує на рівні забезпечення бібліотек книгами, на рівні справедливих закупівель у всіх видавництв. (. ) Це особливо важливо для малих видавців, які сильно залежать від державної політики. Тому влада має звертати увагу на усі ці видавництва, аби нікого не втратити”, — зазначає співзасновниця “Видавництва Старого Лева”.

Подібну думку має й Анетта Антоненко. Бізнес-модель її однойменного видавництва не спирається на державну політику, а сама засновниця скептично ставиться до держпідтримки, хоч і час від часу подає свої проєкти на конкурси:

“Я подаю проєкти, виграю їх. Але це не є домінантою. “Видавництво Анетти Антоненко” — незалежне, наші книги мають доходити до читача незалежно від результатів конкурсу. Тому я розглядаю державні програми підтримки більше як грант: виграєш — добре, не виграєш — все одно видаси книжку”.

Співзасновниця видавництва “Віхола” Ілона Замоцна вважає, що незалежність від державної підтримки забезпечує якість книжок. На її думку, комерційні видавці мають на меті видати більш якісну книгу, аби продати її читачеві й заробити гроші. Це створює конкурентні умови та позитивно впливає на ринок.

З іншого боку, додає співзасновниця “Віхоли”, є випадки, коли державна підтримка важлива для реалізації окремих проєктів. Наприклад, для академічної літератури.

“Ми видаємо науково-популярну літературу і часто маємо справу з авторами, які хочуть видавати академічну. Але у нас немає комерційних академічних видавництв. Вони всі державні. Я вважаю це проблемою, тому що, можливо, ми б і взялися за якийсь ґрантовий проєкт — приміром, за біографію Тараса Шевченка чи Івана Франка — але це буде дуже нішево, і держава якраз мала би забезпечити наявність ґрантових програм на таку літературу та закупівлю її в бібліотеки”, — пояснює Ілона Замоцна.