Опис та характеристика рослини Бавовник звичайний

Бавовник звичайний середньоволокнистий (Gossypium hirsutum) — жорстковолосиста багаторічна рослина, але в культурі вирощують її як однорічну. Рослина родини мальвових.

Рослини бавовника являють собою кущ з міцним прямим стеблом заввишки до 1—1,5 м і більше. З нижніх листкових пазушних бруньок розвиваються ростові пагони, а вище по стеблу — плодові. На ростових гілках утворюються плодові гілки 2-го порядку. Листки розташовуються на стеблі по спіралі. Серед прядивних культур бавовник посідає перше місце у світі. Його волокно застосовують для виготовлення різних тканин, трикотажу, ниток та інших цінних побутових виробів. Насіння бавовнику містить 20—30% олії, яку використовують для харчових потреб, для виробництва маргарину, мила, гліцерину, фарб. Незначну кількість насіння згодовують тваринам. Високі врожаї бавовнику-сирцю збирають на спеціалізованих сортодільницях — по 40—50 ц/га.

Бавовник вирощують переважно у тропічній і субтропічній зонах. Ще за 3000 років до н. е. на великих площах його вирощували в Індії та Китаї. Світова площа бавовнику становить близько 35 млн га, з них в Індії — 8 млн га, у США — 5,7, у Китаї — 5,6 млн га. На значних площах бавовник вирощують у Бразилії, Пакистані, Єгипті. Валовий збір волокна в 1986 р. становив понад 17 млн т.

На території колишнього СРСР бавовник почали вирощувати у 80-х роках XVIII ст. у районах Середньої Азії. Найбільші площі бавовнику в Узбекистані. Вирощують його також у Таджикистані, Азербайджані, Туркменістані, Казахстані, Киргизстані, Вірменії. В Україні бавовник не вирощують.

З волокна виготовляють різноманітні тканини, нитки, технічні вироби; з підпушку — вату, штучний фетр та ін.; з насіння добувають олію. Макуха — цінний корм для сільськогосподарських тварин.

Флавоноїди, якими багаті квіти рослини, здатні зміцнювати капіляри, підвищувати тонус коронарних судин та нормалізувати артеріальний тиск. Препарати, що виготовляються з коріння та кори бавовни (це може бути відвар або екстракт) характеризуються сильною кровоспинною дією і можуть успішно використовуватись при маткових та внутрішніх.

З коренів рослини отримують препарат під назвою госипол (Gossypolum). Ці ліки є ефективними до застосування при лікуванні псоріазу, герпетичного кератиту, звичайного, оперізуючого та пухирчастого лишаю. Також є підтвердження протипухлинної дії госиполу. Його рекомендують для перорального вживання хворим після операції, в яких злоякісна пухлина в шлунку.

У медичній практиці олія бавовника шорсткого (Oleum Gossypolii) застосовується так само широко, як кунжутова, конопляна і соняшникова олії. Крім цього, олія бавовника вважається дуже цінним дієтичним продуктом, який радять включати в раціон при захворюванні на атеросклероз. З листя цієї рослини отримують лимонну кислоту.

Бавовник — світлолюбна культура короткого дня. Він добре росте на сіроземних та лучно-болотних ґрунтах Середньої Азії, а також на засолених. До поживних речовин бавовник має підвищені вимоги. З урожаєм 30 — 35 ц/га на кожну тонну сирцю бавовник виносить з ґрунту 46 кг азоту, 16 фосфору і 18 кг калію. У країнах Середньої Азії вегетаційний період районованих сортів бавовнику при ранніх строках сівби триває у середньому 140 днів. Період достигання коробочок на кожній рослині розтягнутий до 50 і більше днів.

Усі культурні види бавовнику дуже вимогливі до тепла. Мінімальна температура проростання його насіння становить 10 — 12 °С, оптимальна 25 — 30 °С. Він не витримує заморозків до мінус 1 — 2 °С як на початку вегетації, так і восени.

Бавовник — відносно посухостійка рослина, оскільки має добре розвинену кореневу систему. Проте високі врожаї його вирощують лише при достатній забезпеченості рослин вологою, чого досягають поливами. При недостатній вологості ґрунту обсипаються коробочки.

Насіння його проростає за температури ґрунту 12—15 °С, приморозків не витримує. Оптимальна температура для росту і розвитку — 25—30 °С.

Основними бавовникосіючими країнами світу є: США, Китай, Індія, Пакистан, Бразилія, Мексика, Єгипет і Туреччина.

Будова рослини

Стебло пряме, у нижній частині здерев’яніле. У бавовносійних районах бавовник утворює кущ заввишки 80—100 см з 7—15 бічними гілками. У бавовнику розрізняють два види гілок: ростові (моноподіальні), які закінчуються верхівковою ростовою брунькою, і плодові (симподіальні), мають квітки, бутони і закінчуються коробочкою-плодом. Нижні 2—3 листки на головному стеблі серцеподібні, інші — лопатоподібні.

Насінина вкрита коротким волокном-підпушком (лінтером) і довгими волосками. Довжина її становить 9—12, ширина — 6—8 мм. Маса 1000 насінин, звільнених від волокна, залежно від сорту коливається від 60 до 160 г і більше. Волокно бавовнику звичайно білого кольору, проте трапляються сорти з кремовим, зеленуватим і коричневим волокном. Довжина волокна — 10—70 мм. Маса однієї коробочки бавовни-сирцю — від 2 до 10 г і більше.

Квітки великі, кремові або білі. Кожна квітка відцвітає за один день.

Плід — чотири – або п’ятигнізда коробочка. Достигла коробочка розтріскується, але не в усіх сортів. У кожному гнізді коробочки міститься 5—11 яйцеподібних насінин.

Біологічна класифікація

Бавовник звичайний – сорти

При наведенні на скорочення, воно розшифровується

Загальна частина
Основні поняття, терміни і завдання фармакогнозії

Фармакогнозія — наука, що вивчає лікарські рослини, лікарську сировину рослинного та тваринного походження, а також продукти їх переробки. У перекладі з грецької фармакогнозія — це вивчення ліків або знання про ліки (pharmakon — ліки, отрута та gnosis — знання, вивчення).

Сучасна фармакогнозія — це високоспеціалізована прикладна наука, що розглядає біологічні, біохімічні й лікарські властивості рослин, природної сировини та продуктів з неї. Предметом вивчення фармакогнозії є лікарські рослини, рідше — об’єкти тваринного походження як джерела лікарської сировини.

Лікарські рослини Plantae mecicinales (ЛР) — рослини, що містять біологічно активні речовини та використовуються для заготівлі лікарської рослинної сировини.

Лікарська рослинна сировина (ЛРС) — цілі лікарські рослини або їх частини, що використовуються у висушеному (іноді у свіжому) вигляді для отримання лікарських речовин, лікарських засобів рослинного походження (фітопрепаратів) та лікарських форм і дозволені до використання.

Кожна лікарська сировина має латинську назву, під якою вона описана у національній фармакопеї, стандартах та технічних умовах, прописується лікарями в рецептах. Ці назви складаються звичайно з двох слів. Перше — назва органа рослини або продукту, що одержаний з природних матеріалів (наприклад, листки — Folia, трава — Herba, квітки — Flores, олії — Olea та ін. — схема), друге — назва роду рослини, що постачає цю сировину (наприклад, кореневища з коренями валеріани — Rhizom at а cum radicibus Valerianae. соняшникова олія — Oleum Helianthi).

У деяких випадках в назву сировини включають вид рослини (наприклад, Folia Belladonnae — листки рослини Atropa belladonna L., Herba Absmthii — трава рослини Artemisia absinthium L), рідше — назви роду і виду (наприклад, Herba Аdonidis vernalis — трава рослини Adonis vernalis L.). Назву рослини пишуть з великої літери.

Види лікарської рослинної сировини

Лікарська сировина тваринного походження — цілі тварини, їхні частини або продукти життєдіяльності, дозволені до застосування вповноваженими на це установами

Лікарська рослина — це рослина, що є джерелом лікарської рослинної сировини і відповідає вимогам АНД.

Біологічно активні речовини (БАР) — речовини, що впливають на біологічні процеси в організмі тварини та людини.

Діючі речовини — біологічно активні речовини, які можуть змінювати стан і функції організму чи виявляють профілактичну, діагностичну або лікувальну дію та використовуються у виробництві готових лікарських засобів.

Супутні речовини — умовна назва продуктів метаболізму, які містяться у лікарських рослинах поряд з біологічно активними речовинами. Вони можуть діяти на організм позитивно або негативно, впливати на всмоктування основних біологічно активних речовин, підвищуючи їхню ефективність, пролонгуючи дії та ін.

Лікарські засоби — речовини або їхні суміші природного, синтетичного або біотехнологічного походження, які використовуються для профілактики, діагностики та лікування захворювань людей або зміни стану і функцій організму.

Лікарські засоби з рослинної та тваринної сировини можна розділити на такі групи: 1) лікарська сировина, що відпускається хворому з аптеки у вигляді порошку, чаю, збору; 2) галенові та новогаленові препарати — спиртові витяжки з рослин у вигляді настойок, екстрактів; новогаленові препарати — це екстракти, очищені від супутніх речовин; 3) продукти первинної переробки рослин — ефірні та жирні олії, камеді, смоли тощо; 4) індивідуальні діючі речовини — алкалоїди, глікозиди, складові частини ефірних олій та ін.

Лікарські форми з сировини рослинного та тваринного походження, призначені для зовнішнього, внутрішнього застосування та для ін’єкцій

Стандартизація ЛРС — визначення ідентичності, якості та інших показників у порівнянні з вимогами стандартів.

Діагностичні ознаки (грецьк. diagnostikos — здатний розпізнавати) — сукупність макроскопічних та мікроскопічних ознак, які характерні для об’єкту дослідження й дозволяють визначити його справжність.

Ідентичність — відповідність досліджуваного об’єкта назві, під якою він надійшов на аналіз.

Доброякісність (числові показники) — відповідність ЛРС, продуктів і лікарських засобів вимогам стандартів.

Лікарська форма — лікарський засіб, якому наданий зручний для застосування та досягнення необхідного лікувального ефекту стан. Перелік лікарських форм наведений на схемі.

Сучасна фармакогнозія вирішує такі завдання.

1. Вивчення хімічного складу лікарських рослин, шляхів біосинтезу та динаміки утворення біологічно активних речовин, накопичення їх в органах і тканинах у процесі онтогенезу рослин і під впливом екологічних факторів; пошук оптимальних умов збирання, сушіння і зберігання лікарської рослинної сировини.

2. Стандартизація лікарської рослинної сировини; розробка проектів тимчасових фармакопейних статей (ТФС) та переробка існуючої аналітичної нормативної документації (АНД); удосконалення методів визначення ідентичності рослини, чистоти і доброякісності сировини.

3. Лікарське ресурсознавство. тобто вивчення географічного поширення лікарських рослин, виявлення заростей, облік запасів, картування їх і визначення можливих обсягів заготівлі, розробка та здійснення заходів щодо відновлення природних ресурсів найцінніших видів.

4. Лікарське рослинництво, інакше кажучи, виявлення, акліматизація та інтродукція лікарських рослин, їх культивування, селекція високопродуктивних сортів.

5. Біотехнологія рослин — вирощування ізольованих рослинних клітин і тканин для виділення біологічно активних речовин.

Для успішного вивчення фармакогнозії необхідні знання з ботаніки, біології, екології, органічної, аналітичної, фізичної, колоїдної та біологічної хімії, фізики, фізіології людини, латинської мови. Знання фармакогнозії потрібне для вивчення фармацевтичної та токсикологічної хімії, технології ліків, організації та економіки фармації, фармакології, фармакотерапії, клінічної фармації тощо.

Биологическая библиотека – материалы для студентов, учителей, учеников и их родителей.

Наш сайт не претендует на авторство размещенных материалов. Мы только конвертируем в удобный формат материалы, которые находятся в открытом доступе и присланные нашими посетителями.

Если вы являетесь обладателем авторского права на любой размещенный у нас материал и намерены удалить его или получить ссылки на место коммерческого размещения материалов, обратитесь для согласования к администратору сайта.

Разрешается копировать материалы с обязательной гипертекстовой ссылкой на сайт, будьте благодарными мы затратили много усилий чтобы привести информацию в удобный вид.

Розділ «Тема 4. Лікарські рослини та сировина, які містять полісахариди»

Полісахариди – складні вуглеводи, які за хімічною структурою є полімерами, побудованими із залишків багатьох тисяч молекул моносахаридів та їх похідних, об’єднаних за допомогою реакції поліконденсації. За особливостями хімічної будови вони поділяються на гомополісахариди та гетеропо лісахариди.

Гомополісахариди – складні вуглеводи, мономерами яких є залишки однакових моносахаридів (частіше глюкози) або їх похідних. До рослинного походження відносяться крохмаль, клітковина, слизи, інулін і пектини.

Гетсрополісахариди є складними вуглеводами, утвореними з різних за хімічною структурою мономерів.

Найбільше значення мають глікозаміноглікапи (гіалуронова кислота, хондроітинсульфат, дерматансульфат, кератансульфат, гепарансульфат тощо). За хімічною природою полісахариди цієї групи відрізняються від інших великим вмістом амінопохідних та кислотних груп. Глікозаміноглікани тварин у складі протеогліканів є міжклітинним цементуючим комплексом, зокрема у хрящовій і кістковій тканинах, у рослин заповнюють прошарок між волокнами целюлози у клітинній стінці.

Найбільш розповсюдженими рослинами, які містять полісахариди є алтея лікарська, льон звичайний (довгунець), мати-й-мачуха (підбіл звичайний), подорожник великий, ламінарія цукриста та інші.

Алтея лікарська (Althaea officinalis L.)

Каланхое перисте (Kalanchoё pinnata (Lam.) Pers.)

Багаторічна трав’яниста вічнозелена сукулентна рослина з родини Товстолисті (Crassulaccae) з коротким розгалуженим коренем. Стебло прямостояче м’ясисте, 50-150 см заввишки, при основі дерев’яніє. Листки, розташовані на стеблі, короткочерешкові з червонуватим відтінком: нижні – прості еліптичні, зубчасті; верхні – складні, непарноперисті з 3-5 листочками. Квітки двостатеві трубчасті, зелецувато-біло-рожеві, зібрані у верхівкове суцвіття. У кімнатних умовах рослина цвіте декілька разів в рік. Плід – листянка.

Поширення. Батьківщина – тропічна Америка, Мадагаскар, острови Зеленого Мису, Коморські острови. Як польову культуру розводять в Аджарії. В Україні розводять як кімнатну культуру.

Заготівля. Використовують сік рослин. Для цього беруть свіже листя і трав’янисту частину стебел. Перед переробкою сировину витримують 7 діб (не більше) у темному місці при температурі 5-10 °С.

Хімічний склад. У надземній частині є полісахариди, лектини, флавоноїди, катехіни, дубильні речовини, органічні кислоти, ферменти (дегідралаза яблучної кислота, карбоксилаза щавлевої і оцтової кислот), макро- і мікроелементи (алюміній, магній, кальцій, мідь, залізо, кремній, марганець).

Застосування. Після необхідної підготовки промивають у проточній воді, подрібнюють, центрифугують. Одержаний сік витримують одну добу при температурі 5-10 °С, фільтрують крізь антибактеріальний фільтр і додають як консервант 0,5 % хлороформ. Випускають в ампулах по 3, 5 і 10 мл. Застосовують також мазь (склад: сік каланхое 40 г, ланолін безводний 60 г, новокаїн і фуразолідин по 0,25 г).

Сік каланхое має антисептичну, протизапальну, ранозагоювальну дію, сприяє процесам регенерації тканини.

Сік застосовують при гнійних ранах, що довго загоюються, гнійно-некротичних процесах, тропічних виразках гомілки, пролежнях, для підготовки ран до накладання вторинних швів і пересадки шкіри. Навколо рани чи виразки наносять тонкий шар емульсії синтоміцину, фурацилінової мазі або вазеліну. Потім у шприц набирають 1-3 мл соку, до цього витриманого 30 хв. при кімнатній температурі, зрошують рану або виразку, накладають 4-5 шарів стерильної марлі, змоченої соком, роблять пов’язку. Протягом дня нижні шари пов’язки 1-2 рази додатково змочують соком, знімаючи при цьому верхні шари. Протягом курсу лікування (15-20 днів) спочатку змінюють пов’язку щоденно, а потім через день. При цьому попередньо зволожують шари марлі, які прилягають до рани, перекисом водню. Якщо сік викликає почуття печії, його розводять рівною кількістю 1-2% розчину новокаїну. При наявності гнійних виділень протягом 5-7 днів додають антибіотик з розрахунку 10 000 ОД на 1 мл соку. Замість соку застосовують мазь, яку накладають раз на добу, а надалі змінюють через добу.

Сік ефективний у комплексному лікуванні хворих бешихою. Його розводять наполовину 0,5 % розчином новокаїну, наносять на вражену частину шкіри, покривають серветками, змоченими в тому ж розчині і ним же протягом дня додатково 2-3 рази зволожують серветки. Курс лікування 5-6 днів і довше. При великих ураженнях, особливо при бульозній (пухирчастій) формі бешихи з успіхом використовують мазь каланхое.

Застосовують сік при ранах і виразках проміжності, розривах при пологах (сік і мазь), ерозії шийки матки, ендоцервіцитах (мазь), тріщинах сосків грудей (мазь). При застосуванні мазі спочатку її витримують при кімнатній температурі не менше 30 хв., потім накладають на уражене місце пов’язку з 4-5 шарів марлі, змочених соком, і 2 доби нижні шари пов’язки змочують соком. Пов’язки змінюють щоденно. При очищенні рани застосовують пов’язку з маззю. При ерозіях шийки матки і ендоцервіцитах на ватний тампон накладають мазь (близько 5 г.), вводять його у піхву 1 раз на добу і тримають майже 8 годин. Курс лікування 6-18 днів.

Сік і мазь дають позитивний ефект при тріщинах сосків грудей матері- годувальниці. На тріщини після кожного годування наносять 3-4 краплі соку або мазь і молочні залози залишають відкритими, щоб білизна не зняла нанесений препарат. Перед годуванням дитини соски обробляють звичайним методом. Курс лікування – 4-5 днів.

Сік застосовують при ерозивному коліті та запальних процесах у товстому кишечнику. Роблять кишковий душ 1 раз на 2-3 дні, а потім за допомогою клізми вводять 1,5-2 мл соку, розведеного у 150-200 мл 0,85 % розчину хлориду натрію або 5 % розчину глюкози. Курс лікування 8-10 процедур. Крім того, призначають дієту № 5 та 0,1 % розчин атропіну по 1 мл 2 рази на день, 40 % розчин глюкози 10 мл внутрішньовенно, 0,5 % розчин новокаїну 10 мл, вітаміни В, і В. по 1 мл, вітамін В12 по 200 гамм через день, холензим по 0,5 г 3 рази на день та інші загальнозміцнювальні засоби.

Застосовують сік і при запально-дистрофічних формах пародонтозу II-ІН ступеня, рецедивуючому хронічному афтозному стоматиті, різних формах гінгівіту: гострому дифузному, катаральному, хронічному і підгострому гіпертрофічному, хронічному і підгострому катаральному у вигляді аплікацій. Сік підігрівають на водяній бані або у посудині з теплою водою (37 °С), видаляють місцеві подразники (зубний камінь, нависаючі краї пломб, при поправці або заміні протезів), прикладають серветку, а якщо це зубно-ясневий канал, то вводять марлевий тампон, промочений соком. Протягом дня роблять 3-4 аплікації по 15-20 хв. Курс лікування – 8-15 днів. Поряд з цим роблять гігієнічний догляд за ротовою порожниною, призначають дієтичну, вітамінну та стимулюючу терапію.

Сторінки

В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи фармакогнозії і фітотерапії» автора Туманова В.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 4. Лікарські рослини та сировина, які містять полісахариди“ на сторінці 1. Приємного читання.